110-я стаття за картинку. Як до Шарія «порушували цілісність України»
Служба Безпеки України відкрила кримінальне провадження проти українського політика і блогера Анатолія Шарія через карту, що промайнула в його ролику на YouTube. Сам Шарій цей недолік після зауважень оперативно виправив, але народний депутат від «Європейської солідарності» Олексій Гончаренко (колишній «регіонал», відомий своєю ексцентричною поведінкою в Раді і ПАРЄ) встиг за це вхопитися і подати заяву в СБУ.
Стаття важка, 110 ККУ — «Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України», нею карають за свідомі спроби змінити території України (!) і публічні заклики / поширення матеріалів із закликами до таких дій. Покарання — від 3 до 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна або без такої. Якби від цього хтось загинув або ще щось страшне сталося — зовсім від 10 до 15 років або довічне ув’язнення.
«Патріотичні активісти» взагалі на цей рахунок дуже «пильні». Про схожу ситуацію в своїй практиці тут же згадав телеведучий Макс Назаров, який в 2018 році показував в ефірі телеканалу «NewsOne» карту економічно залежних один від одного держав, і на ній Крим виявився російським. Канал позапланово перевірили, а Максу довелося писати пояснювальну для Національної ради з питань телерадіомовлення.
Ми вирішили пригадати, хто ще з українських політиків і журналістів «зазіхав на Конституційний лад».
Вороги суспільства
Взагалі ні для кого не є таємницею, що 110-у «шили» різним опозиційним ЗМІ і блогерам починаючи ще з «революційного» 2014-го року. Серед найвідоміших випадків — фактичне захоплення редакції газети «Вісті». Формальним приводом для цього стало висвітлення виданням конфлікту на Донбасі: вони вели репортажи з іншого боку фронту і приводили пряму мову сепаратистів. Але багато інших українських ЗМІ теж цитували Стрєлкова, Пушиліна та інших сепаратистських діячів, і це не викликало інтересу з боку спецслужб. Головний редактор «Вістей» Ігор Гужва змушений був податися в політичну еміграцію. Зараз він перебуває в Австрії, звідки керує ЗМІ «Країна», яке теж часто виявляється у фокусі спецслужб. У 2018 воно зовсім повідомляло про спробу СБУ завербувати їх журналіста.
У 2020 році партія Порошенко за старою звичкою намагалася притягнути до відповідальності Дмитра Гордона за інтерв’ю зі Стрєлковим і Наталією Поклонською, і навіть зібрала якихось активістів, які спотворили Гордонові майданчик перед офісом. Але той намагався прикритися тим, що сам зі спецслужбами працює (які це заперечили), та й просування у справі не видно. Пізніше «Європейська солідарність» запропонувала доповнити 110-ту статтю, щоб залучати по ній можна було за «публічні заяви про належність всієї території України або її частини іноземній державі, а також публічне заперечення суверенітету України». Очевидно, що це така «відповідь» на плівки народного депутата Андрія Деркача, який представив публіці компромат на Порошенка і екс-віце-президента США Джо Байдена, а також на промову іншого нардепа, Олега Волошина, який під час виступу в Раді засумнівався в незалежності України в прийнятті нею рішень.
А ось кого в Україні дійсно переслідують, так це екс-головного редактора «Київського телеграфу» Володимира Скачка. 11 березня 2019 року його звинуватили за 110-ю статтею і оголосили в розшук. Скачко, що примітно, є автором сайту «Антифашист», так що можна офіційно говорити: в Україні переслідують антифашистів. Сам Скачко, до речі, в подкастах заявляв, що новий президент України Володимир Зеленський зайнятий «імітацією держави», а репресії при ньому тривають.
Гучна історія трапилася в 2017-му році, коли СБУ затримала 32-річного житомирського блогера Василя Муравицького. Він критикував владу, знімався в сюжетах «News Front», писав для «Україна.ру» і «Політнавігатора»; за версією слідства, за це він отримував зарплату за контрактом (зауважте — не в конверті). Силовики йому ставили весь «спектр» статей: держзрада, посягання, дискримінація, участь у терористичній організації. Однак після 11 місяців в СІЗО в 2018-му році Муравицького відправили під цілодобовий домашній арешт, а в 2019-му — вже під нічний.
Не завжди, однак, суд оголошував підозрюваного винним. Так, в Запоріжжі судили журналіста Павла Волкова, який зробив репост з групи «Народне ополчення Донбасу» в соціальній мережі «ВКонтакте» із закликом «народного губернатора» Донецької області про створення «держави Новоросія». Також він писав тексти для ряду сайтів, таких як «Антифашист», захищав пам’ятник Леніну, а за версією слідства — працював в «Комітеті соціальних комунікацій при народному раді ДНР». Однак в суді він заявив, що політичним активізмом насправді не займався за сімейними обставинами (наглядав за тяжкохворим родичем похилого віку), і в різного роду сепаратистських рухах не брав участі, а лише висвітлював події на Сході в рамках своєї професійної діяльності. В результаті суд визнав позицію сторони звинувачення недостатньо обґрунтованою і виправдав Волкова.
Тим, кого переслідують за цією статтею, зазвичай дорікають у «проросійських поглядах». Однак сама Росія до цих людей не завжди поблажлива. Кричущий випадок стався в 2018 році. Львів’янка Олена Бойко (яка виступала за право жителів Львова користуватися російською мовою) змушена була покинути Україну в 2015-му. Однак в Москві їй кілька разів відмовляли в політичному притулку, а в 2018-м і зовсім вирішили депортувати назад до України з-за порушення міграційного законодавства. Де її тут-таки затримала СБУ. Понад рік Бойко провела в СІЗО, після чого, в 2020-м, її випустили під заставу.
Олена Бойко понад рік провела в СІЗО після депортації з РФ
Раптово — іноді по 110-й ведуть і націоналістів. Так, в 2017-му році оголосили підозру керівнику Рівненської УНСО Ярославу Гранітнму. Правда, мова йшла не про «народну», а про «бурштинову» республіку: Гранітний мітингував під будівлею Рівненської ОДА з вимогою легалізувати видобуток бурштину. Масовку тоді склали «особи атлетичної статури», у яких поліція знайшла ножі та газові балончики. Місцеві ЗМІ пишуть — мітинг замовний, ще й російський слід виявили.
Недоторканні
Офіс Президента Зеленського разом з силовиками експлуатує ті методи політичної боротьби, які здавалися канули в Лету після поразки Порошенко на виборах в 2019 році. Але що особливо цікаво — проти тих, хто виступав з не менш (а то і більше) різкими заявами, ніхто ніяких справ не відкриває.
Ось, наприклад, в 2014 році львівський журналіст Остап Дроздов, який регулярно «розпалює ненависть» в медіа, написав у себе в Facebook, що «европоорієнтована Україна» повинна відокремитися від Донбасу «китайською стіною, колючим дротом, блокпостами з самообороною, візами» . При цьому таку позицію він прямо називав «сепаратизмом», не бачачи в цьому нічого поганого. А вплив Донбасу на Україну Дроздов порівнював з «метастазами антимайдану», випередивши віце-прем’єра Олексія Резнікова з його «раковою пухлиною». Відтоді він і говорив, що російськомовні діти повинні зникнути з України, і хотів змусити жителів ОРДЛО, що не виїхали звідти на підконтрольну територію, повторно вступати в українське громадянство — створивши тим самим бюрократичні труднощі для повернення цивільних прав.
Одночасно з цим не видно ніяких кроків з боку влади для кримінального переслідування тих, з чиєї вини Крим був зданий без бою — і це при тому, що особисто Зеленський, виступаючи з промовою у Верховній Раді 20 жовтня, хотів привернути їх до відповідальності. Тоді, пам’ятається, Олександр Турчинов (в.о. президента України після втечі Януковича) дорікнув президентові в тому, що він «все робить, щоб ухилитися навіть від локального бою з ворогом, від звільнення хоча б метра української землі». Тобто Турчинов у відповідь на виступ Зеленського закликав до припинення поточного перемир’я (що є особистою гордістю президента) і військової дестабілізації. І його викликали на допит — але не по кримському справі, а по його відсутності на Майдані, за якими судять хіба що колишніх «беркутівців».
До того ж, відкриваючи справи по настільки важким статей, влада ставить себе в незручне становище. Ви могли помітити, що новини про чергову карті України без Криму з’являються чи не кожного тижня. І причому не тільки в «неправильних українських ЗМІ (в травні така історія була з телеканалом «1+1», що призвело до позапланової перевірки), і не тільки в українських ЗМІ. Навіть британське посольство в цьому «відзначилося». Сам Анатолій Шарій у себе в Telegram-каналі навскидку привів кілька таких випадків. І що СБУ, по кожному з них відкрила справу? Проти BBC, The Economist, МОЗ? Завжди обходилося незадоволеним бурчанням з МЗС та проханнями негайно виправити, після чого прецедент забувався.
Та що вже там, іноді й українські офіційні установи створюють привід для 110-й статті. Чому, наприклад, на картах МОЗ непідконтрольний Донбас і Крим завжди сірі, як не свої? Чи це не посягання на територіальну цілісність? На замітку для Банкової, яка шукає привід, щоб зняти з посади міністра Максима Степанова.
